«Чайна столиця» Російської імперії була в Україні

Чаювання було запорукою вдалої бесіди

Чай — найпоширеніший та найулюбленіший напій в багатьох країнах світу. На Сході він був відомий з давніх-давен. В Україні ж чаювати почали понад три століття тому.

Пальма першості — у Одеси

У минулому чаювати полюбляли усі — від малого до старого. Пили чай довго, неквапно ведучи бесіду. Напій освіжав, бадьорив, тому навіть ділові питання краще вирішувалися за чашкою чаю.

Хто б міг подумати сьогодні, що свого часу Одеса була «чайною столицею» Російської імперії – одним із найбільших світових центрів, де приймали та переробляли цей «колоніальний товар». Так, на початку позаминулого століття до Південну Пальмиру надходило 4,75 млн. кілограмів чаю на рік, а до Санкт-Петербургу – тільки 3,16. Значна частина китайського та індійського чаю надходила до Росії саме через Одеський порт, причому обсяг експорту в XIX столітті збільшився в 50 разів!

Одеський чайний дім Перлових

«Букет» під замком

І справа, зрозуміло, не стільки в кількості, скільки в якості чаю, який пропонували споживачам одеські підприємці. Спочатку клієнт мав змогу вибирати товар за географічною складовою, виходячи з власних уявлень про найкращі умови зростання чаю, традиції його культивування в тій або іншій країні – Британській Індії, Голландській Індії, Китаї, Цейлоні, Яві чи Японії.

Давайте подивимося, що пропонувала, наприклад, відома одеська фірма Г. Крапівіна, яка торгувала кантонськими чаями (вони доставлялися з найважливішого південно-китайського порту Кантон (Гуанчжоу)). Чорний чай – 7 сортів, квітковий – 5 сортів, ляисин – 4 сорти, зелений – 5 сортів та жовтий чай – 3 сорти. Назвемо лише екзотичні найменування сортів зеленого чаю: ароматичний, високий ханський, перлинний, шанхайський.

Торговці чаєм піклувалися і про те, щоб сам процес купівлі-продажу високоякісного товару був влаштований належним чином і приносив максимум задоволення покупцеві. Комерційні одеські фірми В.Перлова, О.Висоцького, Г.Крапівіна фасували свою продукцію у спеціальні китайські чайниці з замками. Вони були оброблені зсередини оловом та герметично закривалися і тому тривалий час зберігали «букет» неповторного аромату.

За бажанням клієнта чай упаковувався у фігурні скляні банки з картинками. Можна тільки здогадуватися про почуття покупця, що придбав вишуканий «жовтий ляисин» у китайській чайниці, обтягнутій шовком із багатобарвними зображеннями золотих рибок і казкових драконів.

Власник одеського чайного дому Василь Перлов піклувався про якість свого продукту, і в той же час намагався притягнути до себе якомога більше споживачів за рахунок зниження роздрібної ціни. Продавцям давали розпорядження — відважувати чай у будь-яких, навіть наймізерніших кількостях. До того ж, для популяризації чаю як корисного для здоров’я напою, Перлови зробили майстерний рекламний хід. Розписні алюмінієві чайниці містили повчальні вислови про чай. Наприклад, «Особливість цього напою – освіжати і очищати кров». Або: «Чай не п’єш – звідки сили?».

Реклама чаю

Чай – поштою

А який же чай без цукру? У фірмових одеських магазинах стояли спеціальні машини, що кололи цукор на маленькі шматочки. Упаковка цукру перетворювалася на справжній ритуал. Солодкий продукт акуратно підбирали лопаткою, а потім ретельно загортали в особливий папір синього кольору, який так і називався – цукровий.

За бажанням клієнта чай та цукор доставлялися йому додому. Припустимо, замовник мешкав у Татарбунарах або у Бирзулі, а чай бажав отримати з фірмового магазину Одеси. Немає проблем!

«Пересилка чаїв нашої фірми, – наголошував Григорій Крапівін, – робиться безкоштовно у наступні місця: в усі порти, в усі міста Новоросійського краю, Бессарабської області і Кам’янець-Подільської губернії.

А якщо який-небудь недовірливий замовник побажає спробувати той або інший сорт? Будьте люб’язні! Приходьте на склад фірми (вулиця Єкатерининська, у будинку Вагнера), з дев’ятої ранку до восьмої вечора. Скуштуйте. Іногородні ж покупці, які виписують чай через пошту, мають змогу позначити в листі, яких сортів бажають отримати проби».

Михайло Павлов, Vidia (www.vidia.org)

Comments are closed.